Пожежа – це небезпечна подія, яка може викликати значні людські жертви і матеріальні збитки. Пожежі трапляються часто в побуті, а також на виробництві, в торгівельних та розважальних закладах. Через глобальне потепління та людське недбальство почастішали випадки природніх пожеж. Щоб виконати правильні дії під час гасіння пожеж, необхідно знати природу процесу горіння, способи гасіння пожеж та необхідні дії під час евакуації людей з зони пожежі.
– загальні закономірності процесу горіння;
– основні способи гасіння пожежі;
– первинні засоби пожежогасіння;
– основні типи вогнегасників.
– скласти план евакуації на випадок пожежі;
– надати допомогу під час гасіння пожежі первинними засобами пожежогасіння;
– виконати дії, спрямовані на евакуацію людей з приміщення, де виникла пожежа та з сусідніх приміщень.
План
1. Пожежі. Види пожеж за масштабами.
2. Горіння, необхідні складові процесу горіння.
3. Класифікація речовин за ступенем загоряння.
4. Способи гасіння пожеж.
5. Первинні засоби пожежогасіння.
6. Типи вогнегасників
7. План евакуації населення.
8. Дії людей під час пожежі.
Інформаційний матеріал
Типи вогнегасників.
Хімічно-пінні вогнегасники. ВХП-10 призначений для гасіння первинних осередків пожежі твердих матеріалів, а також різних горючих рідин на площі до 1 м2, за винятком електроустановок під напругою, речовин, здатних при взаємодії з водою (хімічною піною) вибухати, горіти.
Промисловість випускає три види ручних хімічно-пінних вогнегасників – ВХП-10, ВП-М, ВП-9ММ.
Цифра в маркуванні будь-якого типу вогнегасника вказує на об’єм корпусу вогнегасника.
Будова ВХП складається з трьох основних елементів: корпус, запірно-пускова головка, кислотний циліндр (див. рис. 1).
Рис.1. ВХП-10:
1 – корпус, 2 – ручка для перенесення вогнегасника, 3 – циліндр з кислотною частиною, 4 – клапан, 5 – вихідний отвір циліндра кислотної частини, 6 – важіль з ексцентриком, 7 – шток, 8 – сприск, 9 – запірна мембрана.
Хімічно-густопінний морський вогнегасник ВП-М призначений для гасіння займань на кораблях. Відрізняється від ВХП-10 тим, що внутрішня поверхня корпусу і пружина (запірно-пускового пристрою) (ЗПП) покрита свинцем.
Хімічно-пінний маломагнітний вогнегасник ВП-9ММ (ОП-9ММ), крім вищевказаних конфігурацій ВХП, може використовуватись для гасіння електроустановок. Вогнегасник з низькою магнітною проникністю.
Вміст заряду:
– кислотна частина – суміш сірчанокислого заліза з сірчаною кислотою, відповідно 150 г і 120 г, всього 270 г;
– лужна частина – бікарбонат натрію з екстрактом солодового коріння (КаНС03 + е.с.к.) – 450 г.
В результаті реакції кислотної та лужної частини виділяється СО2, під дією якого виділяються продукти реакції у вигляді піни.
Якщо вогнегасник буде експлуатуватися при температурі 5 °С і нижче, то необхідно залити 3 л етиленгліколю, і температура зберігання понизиться до – 20…25 °С.
Техніка безпеки при обслуговуванні вогнегасників ВХП.
1. Зарядження і гідровипробування проводять згідно з заводською інструкцією.
2. Перед зняттям кришки необхідно прочистити сприск для випуску газів, які можуть бути в корпусі (для зниження можливого тиску).
3. При знятті кришки з використаного вогнегасника її треба спрямувати вбік перешкоди, подалі від людей.
4. Під час приготування заряду не допускається попадання кислотної частини на шкіру, одяг, взуття.
5. При попаданні кислоти на шкіру промити чистою водою або лужною частиною (нейтралізувати), а потім змити водою.
Експлуатація вогнегасників ВХП.
Розміщують вогнегасники на допустимих і видимих місцях на висоті не менше 1,5 м. На кожний вогнегасник заводять формуляр (паспорт), де роблять записи про перевірку, заряджання, випробування. З метою поліпшення обліку рекомендується всі вогнегасники пронумерувати.
За останні роки значного поширення набули вогнегасники ВХПП (вогнегасник хімічний повітряно-пінний) (рис. 2). Відрізняються від ВХП зарядом: у лужну частину заливають 0,5 л піноутворювача, а на сприск навертають пінну насадку. Принцип дії ВХПП заснований на використанні хімічної реакції між кислою і лужною частинами (компонентів заряду). При змішуванні обох частин заряду в результаті реакції виділяється вуглекислий газ, який в корпусі вогнегасника створює підвищений тиск 0,1-0,15 МПа, а заряд у вигляді пінного струменя черев сприск поступає в пінну насадку, де підсмоктує навколишнє повітря. На виході отримуємо піну середньої кратності, яка викидається на відстань 3-4 м.
При роботі з ВХП і ВХПП можливі такі негативні явища:
– забруднення, перекривання отвору сприску (тиск у корпусі через 10 с може досягати 15 атм);
– самовільне спрацювання (несправне кріплення кислотного циліндра або його пошкодження);
– неякісна піна, дальність струменя менша норми (мало лужної і кислотної частини).
Усі вогнегасники даного типу приводяться в дію таким чином:
– піднести вогнегасник до вогнища;
– прочистити сприск;
– повернути ручку ЗПП на кришці вогнегасника вгору до упору (на 180° у вертикальній площині);
– перевернути вогнегасник догори дном, потрясти;
– спрямувати струмінь піни на вогонь.
Рис. 2 ВХПП-10 1 – корпус, 2 – циліндр з кислотною частиною, 3 – клапан, 4 – вихідний отвір, 5 – пусковий важіль, 6 – запірна мембрана, 7 – розпилювач, 8 – інжектори, |
При роботі з вогнегасниками не рекомендується рукою братися за дно вогнегасника.
При гасінні горючих твердих матеріалів спрямовують струмінь піни в місце найбільшого горіння. При гасінні легкозаймистих рідин піною накривають всю поверхню, починаючи з ближнього краю.
Вогнегасники повітряно-пінні.
Призначені для гасіння вогнищ різних речовин і матеріалів за винятком лужних металів, речовин, які горять без доступу повітря, і електроустаткування під напругою.
Промисловість випускає три види вогнегасників: ручні (ВПП-5, ВПП-10), пересувні (ВПП-100), стаціонарні (ВППУ-250).
Вогнегасники забезпечують кратність виходу піни 65. Вогнегасна ефективність цих вогнегасників у 2,5 рази вища від хімічних при однаковій місткості.
Вогнегасники ВПП-5 і ВПП-10 відрізняються тільки ємністю корпуса, інші деталі і вузли аналогічні.
Принцип дії; при натисканні на пусковий важіль шток з фрезою проколює мембрану, СО2 виходить із балона і тисне на розчин зверху, а останній виходить через сифонну трубку і потрапляє в пінний розтруб. У розтрубі розчин змішується з повітрям і утворюється повітряно-механічна піна. Внутрішня поверхня корпуса вкрита епоксидною емаллю.
Балони для зберігання робочого газу розраховані на робочий тиск 15 МПа. Запірний балон забезпечує зберігання газу упродовж двох років. До кінця терміну зберігання газу допустимий витік не повинен перевищувати 10 г. Корпус повинен випробовуватись гідравлічним тиском 1,8 МПа упродовж 1 хв. Якість заряду перевіряється відповідно до «Інструкції по використанню, зберіганню, транспортуванню і перевірці якості піноутворювача». Строк служби вогнегасника – 8 років. Гарантійний термін – 12 місяців з дня початку експлуатації, але не більше 24 місяців з дня отримання.
Правила технікибезпеки при роботі з ВПП-10.
– При перезаряджанні вогнегасника необхідно провести гідравлічні випробування корпусу тиском 18-20 МПа упродовж 1 хв. Вогнегасники, які протікають, ремонту не підлягають, їх потрібно списувати.
– При збиранні і розбиранні ВПП на запірно-пусковий пристрій повинна бути встановлена запобіжна чека.
– Забороняється ремонтувати заповнені пускові балончики.
– Забороняється допускати до експлуатації вогнегасники з глибокими забоїнами, ум’ятинами, іржею на корпусі.
– При роботі з піноутворювачем (ПУ) потрібно працювати в гумових рукавицях, при потраплянні на шкіру промити її великою кількістю води.
Вогнегасник повітряно-пінний ВПП-100 використовується для гасіння пожеж класів А і В. Вогнегасник не може бути використаний для гасіння речовин, горіння яких проходить без доступу повітря (бавовна, піроксилін та.ін.), горючих металів (лужних, лужноземельних) та електроустановок під напругою.
Вогнегасник змонтований на одновісному возику. При роботі вогнегасник ставиться у вертикальне положення. На корпусі закріплений балон з вуглекислотою. У середині корпуса проходить сифонна трубка, яка на поверхні з’єднується зі шлангом. На кінці шланга прикріплено ствол для отримання піни середньої кратності (ГПС-100). Запобіжний клапан відрегульований на тиск 0,87-0,90 МПа.
Корпус вогнегасника випробовується на міцність і герметичність гідравлічним тиском 1,1 МПа (11 кг/см2). У верхньому дні корпусу змонтований запобіжний клапан.
Строк експлуатації вогнегасника ВПП-100 до першого випробовування становить 5 років. Гарантійний строк служби – 24 місяці з дня початку роботи.
Порядок роботи:
– перевірити комплектність вогнегасника згідно з паспортом;
– відкрутити кришку поворотом ключа проти годинникової стрілки і зняти її;
– вгорловину через фільтр залити 6-процентний розчин піноутворювача;
– запірно-пусковий пристрій балона (вогнегасник ВВ-2) опломбувати.
При виникненні пожежі:
а)підвести вогнегасник до вогнища на відстань 5-6 метрів, встановити його вертикально;
б)розкрутити гумовий шланг і спрямувати піногенератор на вогнище;
в)відкрити ЗПП на балоні з С02;
г) спрямувати струмінь піни на ближній край вогню з поступовим переміщенням струменя.
Вогнегасник стаціонарний ВППУ-250 призначений для гасіння пожеж класів А, В на промислових і складських об’єктах виробничих об’єктів. Вогнегасники встановлюють у приміщеннях з температурою повітря від +3 до +5 °С.
Вогнегасник складається зі сталевого корпусу, пускового балона (ВВ-5) з огородженням, котушки зі шлангом, запобіжного клапана і піногенератора. Корпус вогнегасника зварний, на чотирьох ніжках. До нижнього патрубка приварена зливна трубка з корковим краном і з’єднувальною головкою ГМ-50, яка одночасно використовується для заповнення корпусу водою і зливу її. Нижній патрубок закритий кришкою і призначений для огляду та чистки внутрішньої поверхні корпусу. Заливний патрубок із заглушкою призначений для заливання піноутворювача, верхній патрубок із заглушкою – для контролю за рівнем заповнення корпусу розчином.
Необхідно систематично стежити за станом вогнегасника і проводити його чистку від пилу. Особливо треба стежити за чистотою сітки ГПС, бажано верхню частину його закрити папером або плівкою. При пожежі плівку зірвати.
Раз у рік перевірити якість заряду. При необхідності замінити. Якщо вага СО2 менша 3 кг, балон необхідно дозарядити.
Через кожні три роки необхідно проводити огляд внутрішньої поверхні корпусу вогнегасника. У випадку появи іржі необхідно її зачистити, а потім поверхню покрити епоксидною емаллю ЕП-773 і повністю просушити.
Через кожні 6 років одночасно з внутрішнім оглядом провести випробування корпусу на міцність і герметичність гідравлічним тиском 1,3 МПа упродовж 3 хв. Повторний огляд пускових балонів має проводитись один раз на 10 років.
Вуглекислотні вогнегасники.
Зарядом вуглекислотних вогнегасників є зріджений вуглекислий газ. Дуже часто в промисловості зріджений СО2 називають «вуглекислотою». Він не проводить струм, його можна використовувати для гасіння електроустановок під напругою до 1000 В.
Характеристика вуглекислотних вогнегасників.
Вуглекислотні вогнегасники бувають:
– ручні – ВВ-2, ВВ-3, ВВ-5, ВВ-2ММ, ВВ-5ММ;
– пересувні – ВВ-25, ВВ-80, ВВ-400;
– стаціонарні – ВВС-5, ВВС-5П.
За допомогою вуглекислотних вогнегасників можна гасити різні речовини, електроустаткування під напругою до 1000 В, за винятком тих, що горять без доступу повітря.
Ручні вогнегасники головним чином застосовуються на автотранспорті, в приміщеннях, де зберігаються цінні матеріали (картинні галереї, музеї, архіви, бібліотеки, приміщення з ПЕОМ).
В основному за будовою всі вогнегасники однакові. Будову вуглекислотних вогнегасників розглянемо на прикладі ВВ-2 (рис. 3).
Вогнегасник являє собою балон, в горловину якого на конусній різьбі закручений запірно-пусковий пристрій (ЗПП) з сифонною трубкою, яка не доходить до дна балона на 3-4 мм. Для перенесення вогнегасника служить ручка, яка кріпиться на горловині балона за допомогою хомута. На вогнегасник встановлюються ЗПП трьох типів: пістолетного і важільного типів та ВЗПКМ.
Для приведення в дію вогнегасника із ЗПП пістолетного типу необхідно розтруб вогнегасника спрямувати на вогнище, важіль повернути на себе. Важіль повернеться на осі і виступом натисне на шток, шток, пересилюючи зусилля пружини, відсуває клапан від сідла. Під тиском газу, який міститься у верхній частині корпусу, зріджена вуглекислота через сифонну трубку видаляється з балона в штуцер, розтруб. Відбувається різке збільшення об’єму і поглинання великої кількості тепла внаслідок того, що розтруб не дає можливості для надходження достатньої кількості тепла для переходу рідкого СО2 в газ СО2, тобто відбувається переохолодження рідини з утворенням снігоподібної маси.
Рис. 3. ВВ-2: 1 – балон, 2 -сифонна трубка, 3 – запобіжна мембрана, 4 – клапан, 5 – шток, 6 – пусковий кулачок, 7 – пусковийважіль, 8 – запобіжна чека з кільцем, |
Для припинення випуску заряду необхідно важіль повернути на 180°, при цьому клапан під дією пружини і тиску газу в балоні закриває випускний отвір у головці. У ЗПП важільного типу необхідно припинити тиск на важіль, і подача вогнегасної речовини припиниться. ВВ-3 і ВВ-5 за будовою аналогічні ВВ-2. ВВ-8 від попередніх вогнегасників відрізняється тим, що з’єднання не виконано з допомогою поворотного пристрою, а з допомогою шлангу. На кінці шланга є ебонітова накладка. При гасінні тримати розтруб можна тільки в місці, де є ебонітова або дерев’яна накладка. Балон має плоске дно, що дозволяє ставити вогнегасник на підлогу. При необхідності випускати заряд без розтруба вогнегасник потрібно закріпити, бо виникаюча реактивна сила може його перекинути.
Вогнегасник ВСВ-5 (вогнегасник стаціонарний вуглекислотний) призначений для гасіння займань на літаках. Вогнегасник відрізняється від раніше розглянутих типом ЗПП. Як ЗПП застосовують вуглекислий затвор з піротехнічним пуском, комбінованим (ВЗПКМ).
За допомогою вогнегасника ВВ-80 можна погасити пожежу на площі до 5 м2. До місця пожежі вогнегасник транспортується двома особами, які його обслуговують, а потім необхідно удвох спрямувати розтруби на вогнище пожежі і відірвати клапани з них.
ВВ-400 призначений для гасіння ЛЗР (легкозаймистих рідин) і ГР (горючих рідин) на площі 25 м2, пожеж у важкодоступних місцях або у закритих приміщеннях об’ємом до 75 м3. ВП є пересувною установкою газового пожежогасіння, яка складається з восьми балонів, заряджених зрідженою вуглекислотою.
Вуглекислотна установка приводиться в дію з допомогою важеля ЗПП, який дозволяє використати заряд частинами від одного або декількох балонів одночасно.
При гасінні пожежі застосовується один або два дифузори-снігоутворювачі.
Для введення в дію вуглекислотної установки потрібно:
– зняти з кронштейна дифузор;
– протягнути до місця пожежі шланг;
– спрямувати дифузор на вогонь, а потім повернути «на себе» до упора важіль затвора на балоні.
При роботі з дифузором бойова обслуга установки повинна складатися з трьох осіб: двоє працюють з дифузорами, один – біля колектора.
Експлуатація вуглекислотних вогнегасників. Вогнегасники постачають зарядженими і повністю укомплектованими, за бажанням замовника можуть постачати без заряду і кронштейна. Завод-виготовлювач дає гарантію на безвідмовну роботу вогнегасника упродовж 2 років.
Вогнегасники повинні розміщуватись подалі від нагрівальних приладів (не менше 1 м). Щомісяця проводять зовнішній огляд вогнегасника, звертають увагу на наявність пломб і розтрубів. Один раз на квартал вогнегасники перевіряють зважуванням.
Коефіцієнт заповнення балонів вуглекислотою не повинен перевищувати для вогнегасників 0,7 кг/л.
Перед заповненням СО2 порожній балон зважують і масу балона в грамах вибивають на вогнегаснику. Крім цього, маса балона з ЗПП (без розтруба) вибита на корпусі ЗПП.
Один раз на п’ять років вогнегасники гідравлічно випробовують тиском 22,5 МПа. Вогнегасники ВВ-2, ВВ-3, випущені Маріупольським акціонерним товариством «Пожежний захист», – один раз на 10 років.
Правила техніки безпеки при роботі з вуглекислотними вогнегасниками. Не допускайте ударів по балону, головці, ЗПП, розтрубу. При виході заряду не торкайтесь рукою розтруба, бо температура його знижується до -78 °С. Вогнегасник повинен бути захищений від дії бензину, масла і особливо вологи. При зберіганні вогнегасники повинні захищатись від дії тепла (сонячне проміння, батареї опалення та ін.). Температура в приміщенні для зберігання вогнегасників не повинна перевищувати 4-30 °С. Укладка вогнегасників штабелем один на одному заборонена.
Аерозольні вогнегасники.
Вогнегасні речовини аерозольних вогнегасників є сумішшю на основі таких галогеновуглеводнів, як «4НД», «3,5», «СБ», «БФ-1», «ВФ-2», «БМ». Основними компонентами цих сумішей є бромистий етил, бромистий етилен, тетрафтордиброметан (хладон 114-В-2).
Бромистий етил – летка рідина з характерним різким запахом, відчутним при концентрації менше 0,001% за об’ємом. З одного кілограма рідкого бромистого етилу утворюється 400 л / пари. Він не є електропровідним і має високу змочувальну здатність, леткий, температура його кипіння становить +38 °С.
Основними недоліками цих вогнегасних речовин є токсичність продуктів термічного розпаду, низька теплота випаровування, висока леткість, здатність утворювати корозійно-активні продукти.
Галогеновуглеводні і суміші на їх основі можуть використовуватися для гасіння пожеж усіх видів нафтопродуктів, твердих матеріалів органічного походження (у тому числі і тих, які погано всмоктують воду), водню тощо. Ці вогнегасні речовини не рекомендується використовувати для гасіння пожеж металів, а також для гасіння горіння, в якому окисниками виступають окиси азоту.
Вогнегасники вугдекислотно-брометилові ВВБ-ЗА, ВВБ-7А призначені для гасіння різних горючих речовин і тліючих матеріалів (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали), а також електроустановок під напругою не більше 1000 В. Вогнегасники не придатні для гасіння лужних і лужноземельних матеріалів, а також речовин, горіння яких проходить без доступу повітря (кіноплівка). Не рекомендується використовувати для гасіння металів, деяких металоорганічних сполук і гідридів металів, а також для припинення процесів горіння, в яких окисниками є окиси азоту. Вогнегасники ефективно працюють в інтервалі температур від -60 °С до +50 °С.
Вогнегасник приводиться в дію однією людиною шляхом натискання на пусковий важіль пальцем. Одночасно вогнегасник утримують за ручку і спрямовують розпилювач (штуцер сплющений) на полум’я. Якщо необхідно заряд подавати імпульсами, то важіль періодично натискають і відпускають.
Вогнегасники виготовляють і постачають замовникові в зарядженому стані, з кронштейном (рис. 4).
Вогнегасники замість бромистого етилу можуть бути заряджені хладоном або сумішшю бромистого етилу і хладону.
Рис. 4. ВВБ-3 1 – корпус, 2 – сифонна трубка, 3 – клапан, 4 – розпилювач, |
На заводі вогнегасники заряджають основним зарядом. Завод-виробник гарантує справну роботу вогнегасників упродовж З років за умови дотримання правил експлуатації. Протягом гарантійного строку втрата заряду з вогнегасника не повинна перевищувати 100 г, для вогнегасників ВВБ-7А – 200 г, ВВБ-ЗА – 100 г, а тиск падати нижче 0,6 МПа. Масу і тиск заряду контролюють не рідше одного разу на рік.
Оскільки корпус вогнегасника постійно перебуває під тиском, то він повинен випробовуватись на міцність не рідше одного разу на рік гідравлічним тиском у 2,5 МПа (25 атм).
У процесі експлуатації не допускається падіння вогнегасника і встановлення його поблизу нагрівальних приладів.
Заряд вогнегасника токсичний, тому гасити пожежу в закритих складських приміщеннях і інших приміщеннях об’ємом менше 50 м3 рекомендується через віконні і двірні отвори. Після гасіння пожежі необхідно добре провітрити або провентилювати приміщення до повної відсутності продуктів взаємодії бромистого етилу з горючими речовинами, а також з метою виведення парів бромистого етилу.
Аерозольні вогнегасники призначені для гасіння займань різних речовин, горючих і тліючих матеріалів, установок під напругою до 300 В, крім тих, які горять без доступу повітря.
Рекомендується використовувати на легкових автомобілях, мотоциклах (ВА-1), вантажних автомобілях, тракторах тощо (ВА-3). ВА-1 від ВА-3 відрізняється розміром корпусу. Зарядом служить бромистий етил, який витісняється з корпусу повітрям, заправленим в окремий балон всередині корпусу вогнегасника.
Для приведення вогнегасника в дію піднімають ручку і натискають на пусковий важіль, який спирається на кінець штоку. Шток проколює мембрану балона, переміщає шток і таким чином відкриває доступ газу з балона в корпус вогнегасника. Тиск у корпусі збільшується, і бромистий етил через сифонну трубку надходить у вихідне сопло. У вихідному соплі рідка фаза заряду перетворюється в газоподібну, утворює аерозольний струмінь і надходить у зону горіння. При роботі вогнегасник повинен бути у вертикальному положенні.
Вогнегасник аерозольний хладоновий ВАХ призначений для гасінняз аймань на легковому автомобілі та в побуті. Він застосовується при температурі навколишнього повітря від -20 °С до +45 °С.
Вогнегасник являє собою металеву аерозольну упаковку, заповнену сумішшю хладонів (хладон 114-В-2 і хладон 12).
Гарантійний строк зберігання – 18 місяців з дня постачання споживачеві, але не більше 24 місяців від дня виготовлення.
Щомісяця проводять зовнішній огляд вогнегасників. Один раз на квартал зважують, при втраті 10% ваги – відправляють на дозаряджання. Один раз на п’ять років здійснюють випробування корпуса гідравлічним тиском 13 атм.
На вогнегасник має бути така документація;
– паспорт-інструкція;
– журнал контролю та випробування.
Час випробування вогнегасника – 1 хв.
Порошкові вогнегасники.
У світовій практиці гасіння пожеж порошки знаходять найбільше поширення. Причому існує тенденція росту гасіння порошками більш, ніж будь-якими іншими вогнегасними речовинами, оскільки порошок порівняно дешевий, нетоксичний, не псує предметів., на які потрапляє. Порошки знайшли застосування в гасінні пожеж за допомогою вогнегасників, автоматичних установок пожежного захисту, порошкових автомобілів.
Вогнегасний ефект порошкового гасіння полягає в:
– інгібіруванні реакції окиснення;
– створенні на поверхні речовини, що горить, ізолюючої плівки;
– створенні хмари порошку з властивостями екрану;
– механічному забрудненні полум’я твердими частинками порошку;
– виведенні, виштовхуванні кисню із зони горіння.
Випускають такі види порошкових вогнегасників.
Вогнегасник ВП-10А складається зі сталевого корпусу 1, що містить порошок (рис. 5). В корпусі встановлений балончик 9 з робочим газом для витіснення порошку. Газ в балончику утримується мембраною 5. Щоб привести вогнегасник в дію, необхідно зірвати пломбу і зняти чеку. При цьому конусна частина чеки переміщує шток з голкою 9 і голка пробиває мембрану 5 газового балончика. Газ збурює порошок і штовхає його через шланг 4 на запірний пістолет 11. Після натиснення ручки 10 клапан відкривається і порошок через щілину насадки 12 виштовхується назовні.
Маса заряду вогнегасника 10 кг, початковий робочий тиск – 1,2 МПа, час дії – 18-20 с.
Малолітражні вогнегасники ВП-1 усіх серій в основному використовуються для гасіння пожеж на автотранспорті та в побутових умовах.
Рис. 5. ВП-10А: |
1 – корпус, 2 -металева трубка, З – трубка для подачі робочого газу, 4 – шланг (гумований шланг), 5 – мембрана, 6 – конусна чека, 7 – кришка головки,
8 – головка, 9 -балончик для робочого газу, 10 – ручка,
11 -запірний пістолет, 12– насадка розпилу.
Вогнегасник ВП-1 («Момент») складається з пластмасового корпусу і запірно-пускової головки. Викид порошку здійснюється за допомогою робочого газу балончика, який знаходиться в корпусі. Запірно-пускова головка ВП-1 має голку, яка дозволяє відкрити мембрану і подати струмінь на порошок, що видувається через щілинну насадку (рис. 6).
Причини несправності вогнегасника:
– втрата тиску в корпусі балончику 55%;
– заклинювання чеки 20%;
– перележування порошку 5%;
– пошкодження манометра 15%.
Щоб вищевказаних недоліків було якнайменше, потрібно правильно організувати експлуатацію вогнегасників.
При експлуатації порошкових вогнегасників необхідно дотримуватись певних вимог:
– При зберіганні і перевезенні порошкові вогнегасники повинні оберігатись від попадання вологи і активних хімікатів.
– Двічі на рік проводити перевірку якості заряду на вологість (перевіряють різницю ваги порошку, взятого з вогнегасника, висушеного при температурі 50-60 °С). Вологість порошку не повинна перевищувати 0,5% для порошків ПС-1, ПСБ та ін. Якщо вологість більше норми, порошок необхідно подрібнити і пересушити.
– Кожну партію вогнегасників необхідно випробувати практичним шляхом. Тобто з партії відбирають 0,1% вогнегасників, але не менше одного (із тисячі вогнегасників випробовують один вогнегасник).
Заходи безпеки
Рис. 6. ВП-1 “Момент-2П”: 1 – корпус, 2 -сифонна трубка, З – балончик для робочого газу, 4 – корпус, 5 – мембрана, 6 – клапан, 7 – щілинна насадка, 8 – шток, 9 -ковпак головки, 10 – хвостовик, 11 -важіль, 12 – головка, 13 – пробка. |
– Використовувати вогнегасники можна, тільки вивчивши паспорт, а також інструктивні написи на його корпусі.
– Перед розбиранням вогнегасника необхідно впевнитись у відсутності тиску в корпусі натисканням на важіль, при цьому розпилювач повинен бути спрямований від себе.
– При зарядженні вогнегасника порошком рекомендується захищати органи дихання та зору від попадання порошку.
– Після закінчення робіт з порошком необхідно помити водою відкриті частини обличчя та рук або прийняти душ.
– Під час розбирання зарядженого вогнегасника необхідно бути обережним, уникаючи відведення рукоятки запуску, що призводить до спрацювання вогнегасника.
– Не допускати попадання атмосферних опадів на вогнегасник, прямих сонячних променів, а також зберігання вогнегасника біля нагрівальних приладів.
– Забороняється нанесення ударів по балону зі стисненим газом.
– Не рекомендується огляд зарядженого газового балона з боку мембрани.
– Гасіння займань проводьте на відстані не менше 2-2,5 м з навітряної сторони.
Самостійна аудиторна робота студентів.
Скласти план евакуації (графічна частина і інструкція) на випадок пожежі в аудиторії, де проходить дане практичне заняття.
Змоделювати дії під час пожежі у навчальному закладі.
Завдання для самостійної поза аудиторної роботи.
Проаналізуйте причини виникнення природних пожеж, а також пожеж у побуті та на виробництві.
Література.
1. Джигирей В.С., Жидецький В.П.Безпека життєдіяльності. – Вид. 2- ге, виправлене. – Львів: Афіша, 2000. – С. 164.
2. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. : Навч. пос. Для студ. вищ. закл. освіти 1-1У рівнів аккред. – Вид. 2- ге, перероблене і доповнене. – Львів: Новий світ, 2002. – С. 190-200.
3. Скобло Ю.С. та ін. Безпека життєдіяльності.: Навч. пос. – Київ: Кондор, 2006. – С. 185-187, 287-289.
4. Казяр М.М., БедрійЯ.І., Станіславчук О.В. Основи охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту населення.: Навч. пос. – Київ: Кондор, 2012. – С.90-108, 348-350.
5. СтеблюкМ.І. Цивільна оборона.: Підручник. – Київ: Знання, 2006. – С. 89-113.
6. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці: Підручник. 4-е. вид / За редакціею М.П. Гандзюка – К.: Каравела – 2008, – 384 с.
7. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І.П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навчальний посібник. – 3-е вид. перер. і доп. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2009. – 540 с.